До світла й науки линуть мої думки!: ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ 13.04.2021р.

УКРАЇНСЬКА МОВА

ТЕМА : УРОК РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ. СКЛАДАННЯ КАЗКИ ПРО ДІЄСЛОВО.

СПОЧАТКУ ПРИГАДАЄМО, ЩО ТАКЕ КАЗКА?

Казка – розповідний народно-поетичний або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб, іноді за участю фантастичних сил.

Тематично казки поділяються на три групи:

чарівні (казки) героїко-фантастичні,

соціально-побутові

казки про тварин.

літературні

А ТЕПЕР ПРОЧИТАЙТЕ І ПРОСЛУХАЙТЕ ДЕКІЛЬКА ПРИКЛАДІВ КАЗОК ПРО ДІЄСЛОВО:

Казка про Дієслово

Давно це було. У країні Морфології запанували сум і неспокій. «Що робити? Що зробити?» – перепитували жителі цієї країни одне одного, але ніяк не могли діяти.

Побачила мати Мова таку тривогу своїх підданих і вирішила поселити в країні Морфології ще одного жителя, який би означав дію або стан предмета.

По-царськи нагородила матінка Мова нового жителя. Він має вид (доконаний і недоконаний), буває перехідним або неперехідним, змінюється за способами (дійсний, умовний, наказовий), часами (минулий, теперішній, майбутній), числами й особами. У реченні ж найчастіше виконує роль присудка.

А головне, він зумів відповісти на запитання: що робити? що зробити? і навчив усіх діяти. Тому й назвали його Дієслово

У прадавньому царстві під назвою "Граматика" жив собі був хлопчик-горобчик і звали його ДІЄСЛОВО. Був він не слухняний, не посидючий. Тільки він те і робив, що стрибав, пустував, співав пісеньки-дражнилки про всіх мешканців "Граматики".

Ось набридло це всім мешканцям і вирішили вони його вигнати з царства. Злякався хлопчик і почав плакати. Пообіцяв стати слухняним. Не пустувати, не ображати, не обманювати і писати НЕ з ДІЄСЛОВОМ завжди окремо.

Так і повелося і по сей день.

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

-    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

-    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

-    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

-    А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.

-    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

-    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

-    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

-    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

-    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

-    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»

-    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

-    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

-    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.

Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

-    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

-    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.